«Залишилися без чоловіків». Як представники корінних народів Сибіру воюють проти України

Сибір.Реалії

Кожен третій працездатний чоловік із сіл Ульчського району Хабаровського краю був мобілізований або завербований на війну Росії проти України. Багато хто з них уже загинув.

Основна частина російських солдатів із цих місць – представники малих корінних народів: нанайці, удегейці, евенки та ульчі, з’ясували журналісти проєкту Радіо Свобода Сибір.Реалії.

«Потрапив під заміс»

На правому березі річки Амур за сім тисяч кілометрів від Хабаровська стоять близько півтори сотні приватних житлових будинків, зокрема кілька хагду (національне житло народу ульчі) зі зрубу. Це село Єлабуга.

Ульчський район, Хабаровський край

На початку минулого століття сюди за столипінською програмою переселення вирушили селяни з Поволжя та Вятської губернії. За однією з версій, саме переселенці з татарського міста Єлабуга і назвали так село у Хабаровському краї. За іншою версією, нанайською мовою саме так – Єлабуга – звучать слова «три сопки». Район, де стоїть село, справді позначений кількома характерними пагорбами – сопками, які добре видно з Амуру. До моменту появи тут переселенців із центральної Росії, ці краї вже давно були обжиті місцевими народами – нанайцями, удегейцями, евенками та ульчами.

Ульчі Хабаровського краю

– У 2021 році населення села становило 416 осіб, за переписом. Але насправді вже було менше – просто хтось не міняв прописку, виїжджаючи до Хабаровська або навіть далі. Ми, ульчі, та інші корінні народи переїжджали і переїжджаємо, думаю, менш охоче з цих місць «у столиці». Досі прив’язані до річки, лісу, риболовлі, полювання, – говорить жителька Ульчського району Даюма (імена всіх співрозмовників змінені з міркувань їхньої безпеки – ред.). – Але нас стає менше. Ну, двісті осіб, двісті п’ятдесят залишилося нас зараз у Єлабузі. «СВО» (так у Росії називають війну проти України – ред.) тому що.

За підсумками перепису 2020 року, чисельність усіх ульчів у Росії становила близько 2 481 особу. Переважно (понад 90%) ульчі живуть в Ульчському районі Хабаровського краю. Минулого року влада роздавала громадам корінних народів півночі гранти. Єлабузька громада «Мангбо» брала участь у конкурсі з проєктом «Паспорт родини мобілізованого» (офіційною його метою заявлялося «надання допомоги родинам учасників «СВО» дровами, продуктами, гуманітарною допомогою, психологічною та юридичною допомогою, а також адресною допомогою у побуті та по господарству»). У заявці на грант повідомлялося, що лише з Єлабуги мобілізували 15 чоловіків, а ще десятеро – підписали контракт. Таким чином на фронт із цього села пішов кожен третій працездатний чоловік. Загалом у поселенні значиться 25 родин мобілізованих та контрактників: «із них у 10 родинах залишилися дружини, у 9 родинах – дружини з дітьми, у 6 родинах – матері», – йшлося у заявці на грант. Російська влада виділила громаді за грантом на підтримку всіх цих сімей 1,3 млн рублів. Для порівняння, на війну з Україною Росія, згідно з офіційними даними Мінфіну, щоденно витрачає близько 30 мільярдів рублів.

За словами Даюми, майже всі 25 тих, хто пішов на війну, – із числа корінних малочисельних народів.

Крайова влада раз на рік привозить рідним військових Ульчського району дрова та продукти

– У нас це здебільшого ульчі та нанайці, але загалом по району і удегейців мобілізували, і евенків. Хтось метис, звичайно, але в кожному випадку – були рідні з корінних народів. І зараз це не лише 25 осіб. Пішли нові, – говорить Даюма. – Частина з них уже повернулася назад. Он дошки вішаємо на школи та «парти» ставимо одну за одною.

Даюма має на увазі пам'ятні дошки та так звані іменні «парти героїв», які в рамках мілітаристської пропаганди встановлюють зараз у багатьох російських школах на згадку про загиблих військових.

5 березня 2025 року у Софійську – сусідньому селі того ж Ульчського району – відкрили чергову меморіальну дошку.

– Микиті Громову та Славку Гаврилову. Обидва закінчили місцеву школу, – каже Семен з Ульчського району, який знав обох. – Тільки Микита був розвідником на контракті приблизно з 2016-го, тому потрапив на «СВО» одразу ж. Але дотягнув до травня 2023 року. А Славко, по суті, як був строковиком, так і влетів туди [на війну]. Він служив строкову службу в Примор’ї, підписав контракт напередодні 2022 року, і «потрапив під заміс» із цим контрактом. Вважалося ж, що «сидіти у військовому містечку на повному забезпеченні держави – робота не бий лежачого». Не пощастило, почалася ця «СВО», загинув він у вересні 2023 року.

«Завербувався добровільно»

Меморіальні дошки загиблих Громова та Гаврилова, Ульчський район

У жовтні 2024 року в селі Дуді Ульчського району в місцевій школі «відкривали» одразу дві «парти героїв». Наймолодший із загиблих – Сергій Коваль – на момент початку війни був солдатом строкової служби.

– Там таке формулювання про Сергія Коваля: «у жовтні 2022 року вважав своїм обов'язком відправитися в зону «спеціальної військової операції». Насправді рідня каже, що його змусили підписати контракт, обманули – обіцяли, що він залишиться в тилу, якщо підпис поставить. «А якщо – не підпишеш, навпаки, поїдеш на «СВО». Розвели його», – говорить Семен. – Несправедливо, звичайно, одна справа, коли самі лізуть туди, за гроші тощо, а інша – коли обманом ось так. Батьки просто божеволіли.

У нього брат Ігор теж був мобілізований. Родини, вважай, залишилися без чоловіків, батьки – без синів. А народ – без нащадків, брати ж із корінням ульчі. Усього 22 роки Сергієві було, дітей не встиг залишити.

Загинув Коваль 23 жовтня 2023 року, отримавши численні осколкові поранення.

Через рік у школі села Дуді відкрили другу «парту героя» – Денису Сізімову. Серед його рідні, за словами місцевих, є і ульчі, і нанайці.

«Парта героя» Дениса Сізімова у школі села Дуді Ульчського району

– Йому 31 рік уже був, він завербувався добровільно. Тож сам вирішив. Чому? Звідки я знаю. Такі запитання дивні ставите, – говорить Оксана з села Дуді. – Знаю, що у нього син маленький, закінчив дорожньо-будівельний технікум, за фахом не зміг після строкової служби влаштуватися... Не знаю, скільки вони там (на війні – ред.) заробляють. Але вся стрічка соцмереж у благодійних зборах для родин загиблих.

«У пекло обіцяли не кидати»

У серпні 2025 року губернатор Хабаровського краю Дмитро Демешин у своєму телеграм-каналі написав про те, що загинув Федір Іващук, колишній голова Ульчського району Хабаровського краю.

«Під час виконання бойового завдання», «пішов добровольцем», «склав повноваження голови, щоб стати на захист Батьківщини», – такі формулювання були в некрологах провладних ЗМІ.

Але місцеві говорять, що все було зовсім не так.

Прощання з Федором Іващуком

– З цього (некролога – ред.) правда – тільки те, що він народився у селищі Октябрське 25 травня 1974 року. Починав простим трактористом. Переїхав до Ульчського району понад 25 років тому. Спочатку працював електромонтером у міських службах, а потім і на виборах переміг. З 2017 року був незмінним головою. Хоча нарікання були, але загалом він непоганим головою був, справлявся, – вважає Семен, житель Ульчського району. – Але останній скандал його підкосив. У 2020 році були тривалі відключення світла через зношені мережі – жителі страшенно обурювалися, хоча у нього просто не було грошей та можливості все замінити.

Співрозмовник має на увазі тривалі перебої з електрикою у селах Ульчського району в 2020 році.

«Я несу відповідальність за життя та здоров'я своїх пацієнтів, а у нас відключають світло у лікарні. Один день під час порожнинної операції двічі відключалося світло, і бригаді довелося екстрено переходити в ручний режим, – розповідав на одній із зустрічей жителів із головою району місцевий хірург Михайло Дергілєв. – Ми з операційною сестрою ведемо операцію, анестезіолог, оскільки відключається апарат ШВЛ, працює мішком Амбу, тобто виробляє дихання замість апарату, анестезист у цей час вимірює тиск вручну за допомогою механічного тонометра, а санітарка світить ліхтариком. Операція пройшла успішно, пацієнтку я саме днями виписав. Але, чесно скажу, було дуже ніяково, дуже неприємно».

Іващук пояснював тривалі відключення електрики тим, що з ладу вийшли одразу чотири генератори, а в бюджеті немає грошей ані на нові, ані на капремонт старих. За його словами, на ремонт було потрібно 60 мільйонів рублів.

– Його пояснення жителів розлютили, його звинуватили у неправді. Хоча зараз те, що «грошей немає», нікого не дивує. Місцеві збирали підписи за його відставку, писали заяву до прокуратури. Хоча хіба це провина голови району, що ТЕЦ мережі не оновлює?! Зрештою, абияк усе підлатали, відключення ще були, але не такі тривалі, – розповідає Семен. – Народ заспокоївся – у 2022 році його знову обрали головою. Але заяви на нього у прокуратурі залишилися. У 2025 році про них згадали і, за словами його вдови Марії, почали погрожувати: мовляв, засидівся ти на посаді, добре було б тобі самому піти. На запитання, куди йти – нагадали, що в краї формується добровольчий загін БАРС-8 «Хабаровськ». Спеціально для колишніх чиновників. І обличчя голів різних сіл та районів у його складі будуть «гарною справою» для рейтингу губернатора. Мовляв, у всіх чиновники відсиджуються, а наші – йдуть помирати «за Вітчизну». Можна сказати, його усунули з посади. Він підписав заяву за власним бажанням і пішов на «СВО».

Через два місяці Іващук загинув – йому був 51 рік. Місцеві вважають, що йому «дуже не пощастило».

– Усім держслужбовцям обіцяли, що повернуться і місця роботи навіть колишні обіцяли за ними залишити. У пекло обіцяли не кидати: мовляв, біля тилу покрутитеся і повернетеся, – каже Семен. – І справді ж тих, хто вижив, повернули у вересні. Не сказати, щоб у цьому «чиновницькому загоні» більшість полягла. Навпаки. Це наші мобілізовані, звичайні хлопці з нанайців та ульчів не повернулися поки що. Жоден.

У 2025 році російський уряд затвердив нову концепцію «сталого розвитку корінних малочисельних народів». Вона розрахована на період до 2036 року, а її реалізація розпочнеться з 1 січня 2026 року. У документі йдеться, що головною метою російської влади є «економічний, соціальний та культурний розвиток корінних народів Півночі, Сибіру та Далекого Сходу».

На цьому тлі президент Асоціації корінних малочисельних народів Півночі Хабаровського краю Любов Одзял на заході під назвою «СВО: внесок КННПСПСКорінні нечисленні народи Півночі, Сибіру та Далекого Сходу Російської Федерації» у квітні 2024 року заявила, що в краї було мобілізовано не менше за 200 представників корінних народів.

«Населення Хабаровського краю, за даними перепису 2021 року, становить 1,29 мільйона осіб. Із них 21 129 – представники корінних народів: нанайці, негідальці, нівхи, орочі, удегейці, ульчі, евенки, евени. Таким чином кількість мобілізованих із некорінного населення краю становить приблизно 34 особи на 10 тисяч жителів, а для корінного населення – приблизно 95 на ті ж 10 тисяч, – підрахувала Марія В'юшкова, бурятська активістка, наукова співробітниця Науково-обчислювального центру університету Нотр-Дам (США). – Цифри говорять самі за себе. Представників корінних народів справді забирали значно частіше».